Описание
В Рогатині дівча було…
Багато часу вже спливло.
Проте, хоча й віки минули,
Про ті події не забули.
В Лісовських донечка росла,
Вона, мов квіточка, цвіла.
Вродлива, мудра і тендітна,
До всіх ласкава і привітна.
Священик – батько втіху мав.
Настуні він освіту дав…
Час плив, неначе за водою,
І стала юнка молодою.
У церкві дзвони гучно б’ють.
До шлюбу наречені йдуть.
Та не судилось їм кохати,
На рушничок весільний стати.
Зчинився галас, метушня,
Розбіглись гості та рідня.
На місто вороги напали
Й Настусю у ясир забрали.
Парубки за шаблі взялись
Дівчат відбити намагались.
Але, немов страшні примари,
Перемогли їх яничари.
Багато крові пролилося,
Багато горя розійшлося…
Красуню ж на базар везуть,
В палац султанський продадуть.
На чужині, у неволі
Не скорилась лихій долі.
Почала Коран гортати,
Мову, звичаї вивчати.
Через розум свій та вдачу
Завдала туркам задачу:
Адже славна Роксолана
Полонила Сулеймана.
Він безмежно закохався
І з вкраїнкою побрався.
Так рабиня піднялася
Й жити далі узялася.
А імперія Велика
Всім несла багато лиха.
Жалю не було в османів,
Душогубів – бусурманів.
Вони землі розоряли,
У неволю людей брали,
Села і міста палили,
Руйнували, крали, били…
Та султанша, що вплив мала,
Батьківщину захищала.
Слухав Сулейман дружину
І не нищив Україну.
Не ходив на нас ордою,
Не розливав кров рікою,
Не спустошував він села,
Щоб була мила весела.
Роксолана ж діло знала –
Непомітно керувала –
Отчий край охороняла,
Злі напади зупиняла.
Хоч й прийняла мусульманство,
Не зреклася християнства.
Не зганьбила свого роду
Й українського народу.
І допоки вона жила -
Землю рідную любила.
Намагалась їй служити.
Хоч й доводилось тужити,
Ті роки давно минули.
Роксолану ж не забули.
Цілий світ про неї знає,
І яскравий приклад має.
Якщо в тебе дух незламний,
Будеш ти над горем владний,
Зможеш, як і наша Настя,
Принести і мир, і щастя.
Знести всі випробування,
Пережити всі страждання,
Слід в історії лишити,
Рідним краєм дорожити
